Хламідіозом називається уповільнений запальний процес сечовидільного тракту, який викликається хламідіями. Захворювання відноситься до венеричних, вражає чоловіків і жінок в однаковій мірі, проте має свої особливості в клініці у кожної статі.

Хламідіоз у чоловіків часто ніяк не проявляється, що впливає на поширення патології статевим шляхом. Серед жінок також зустрічаються носії, однак набагато рідше. При загостренні хламідіозу у жінок з’являються симптоми наступних запальних процесів:

• уретрит;
• цистит;
• пиелонефрит;
• эндоцервицит;
• эндометрит;
• сальпингит;
• оофорит;
• бартолинит.

У чоловіків возникают:

• уретрит;
• баланопостит;
• простатит;
• везикулит;
• орхоэпидимит.

Для чоловічого організму більше характерний уретрит, а для жіночого – ендоцервіцит з подальшим прогресуванням.

До кого звертатися при розвитку патології?

Якщо чоловік виявив у себе симптоми хламідіозу, він повинен відразу ж звернутися до лікаря, так як хвороба важко піддається лікуванню. Спочатку слід йти до лікаря терапевтичного профілю, який випише направлення до потрібних фахівців.

Так як у жінок вражається статева система, то вони проходять терапію і гінеколога. Особливо важливо звернутися до лікаря з хламідіозом під час вагітності, так як інфекція згубно впливає на плід.

Лікуванням запального процесу у чоловіків займається уролог. Частіше лікарям доводиться виявляти носіїв інфекції, так як у випадку виявлення хламідій у партнерки, чоловік також повинен пройти обстеження.

Для визначення хламідіозу лікар призначає специфічні лабораторні дослідження, до яких відносяться серологічні методи і ПЛР.

Як лікують захворювання?

Основна проблема патології полягає в її лікуванні. Хламідії представляють собою внутрішньоклітинні мікроорганізми, тому препарати повинні проникати всередину клітин, інакше вилікує людини не вдасться. Який лікар не лікував би патологію, він повинен призначати антибіотики тетрациклінового, фторхінолонового ряду або макроліди. При відсутності терапевтичного ефекту проводиться заміна групи.

Лікар лікує хламідіоз за індивідуально розробленою схемою з урахуванням тяжкості процесу, кількості уражених органів та індивідуальних особливостей пацієнта. Курс терапії становить близько двох-трьох тижнів, але іноді цього строку буває недостатньо.