У гастроентерологічний практиці часто зустрічається таке патологічний стан, як парез кишечника. Це не окреме захворювання, а ускладнення, що розвивається на тлі різних патологій. Парез потрібно вміти відрізняти від механічної кишкової непрохідності. В останньому випадку відбувається застій калових мас через перешкоди. Це можуть бути пухлина, паразити і сторонні предмети.

Розвиток парезу кишечника

Парез кишечника – це стан, що характеризується низьким тонусом гладкої мускулатури. Це призводить до порушення просування калових мас. У важких випадках може знадобитися хірургічне лікування. Дана патологія розвивається після операції, на тлі захворювань легенів, серця і органів травного тракту. У хірургічній практиці на частку парезу кишечника доводиться до 0,2% від усіх захворювань.

До групи ризику входять люди похилого віку старше 60 років. Обумовлено це наявністю хронічних захворювань і частими операціями. Нерідко парез діагностується у новонароджених малюків і вагітних. Цей стан призводить до паралітичної кишкової непрохідності, коли напівпереварене їжа застоюється.

Основні етіологічні чинники

Парез кишечника обумовлений різними причинами. Виділяють наступні фактори ризику розвитку цього небезпечного стану:

• перитоніт;
• флегмону;
• проведення операцій на кишечнику;
• ішемію на тлі атеросклерозу або тромбозу;
• аневризму черевного відділу аорти;
• ішемічну хворобу серця;
• ураження нервів на тлі травм спинного та головного мозку;
• гостру серцево-судинну недостатність;
• пневмонію;
• сильний больовий синдром (ниркову кольку);
• пухлини спинного мозку;
• передозування блокаторами кальцієвих каналів;
• інтоксикації.

В основі парезу лежать наступні патологічні процеси:

1. порушення іннервації кишечника;
2. розлад кровообігу;
3. рефлекторна реакція.

Стінка кишки у людини складається з кількох шарів (слизового, підслизової основи, м’язової і зовнішнього серозного). На початковій стадії виникає парез гладких клітин. Це призводить до зниження перистальтики (ритмічних скорочень кишки). Згодом калові маси і рідина застоюється. Це призводить до підвищення тиску. На наступному етапі з’являються ознаки інтоксикації організму внаслідок застою продуктів обміну. До факторів ризику розвитку парезу відноситься порушення водно-електролітного стану.

Як проявляється парез

При парезі кишечника симптоми неспецифічні. Вони нагадують запальні захворювання (ентерит, коліт). Кишка у хворих людей погано скорочується. Місцеві симптоми включають помірну за інтенсивністю біль, метеоризм (здуття живота), нудоту, блювоту, порушення стільця по типу запору. Порушення кишкової прохідності призводить до підвищеного газоутворення. У хворих з’являються тяжкість в животі і біль, що розпирає.

Вона розлита і не має певної локалізації. Післяопераційний парез кишечника (ППК) часто проявляється нудотою і блювотою. На ранніх стадіях блювотні маси можуть містити залишки напівперевареною їжі. В подальшому вміст набуває каловий характер. Пов’язано це з тим, що химус закидається в вищерозміщені відділи шлунково-кишкового тракту.

Параліч кишечника проявляється запором. Виражений парез можна виявити в процесі огляду хворого і фізикального дослідження. Визначаються хворобливість живота і його здуття. При аускультації виявляється відсутність кишкових шумів. В процесі проведення пальцевого ректального дослідження легко прощупується порожня ампула прямої кишки.

Загальні симптоми включають помірне підвищення температури тіла, прискорене серцебиття, зниження артеріального тиску, задишку, поверхневе дихання. Респіраторні порушення обумовлені зміщенням діафрагми і здавленням легень і серця. При парезі кишечника у дітей і дорослих лихоманка є рідкісним симптомом.

Вона свідчить про розвиток ускладнень. При наявності післяопераційного парезу з регулярною блювотою є ризик дегідратації (зневоднення). Проявляється це головним болем і сухістю слизових. В процесі фізикального дослідження часто визначається позитивний симптом Лотейссена. При вислуховуванні кишкової перистальтики виявляються лише серцеві і дихальні шуми.

Можливі ускладнення парезу

Самолікування і несвоєчасне звернення до лікаря – основні причини розвитку ускладнень. Парез може призвести до таких наслідків:

• зневоднення;
• згущення крові і утворення тромбів;
• ішемія стінки кишечника;
• перфорація (прорив);
• перитоніт;
• гостра кишкова непрохідність;
• кровотеча;
• некроз тканин;
• формування дивертикулів.

Якщо в процесі обстеження пацієнта необережно використовувати колоноскоп, то можна випадково пошкодити стінку кишки. Ризик прориву збільшується при наявності таких ознак:

• парез триває більше 6 діб;
• збільшення діаметра кишечника;
• відсутність калу протягом тижня.

У важких випадках порушується функція серця. Проявляється це збільшенням пульсу і падінням артеріального тиску. При наявності післяопераційного парезу кишечника ускладнення зустрічаються рідше. За відсутності належної медичної допомоги можливий летальний результат.

План обстеження хворих

При парезі кишечника лікування проводиться після встановлення точного діагнозу. Потрібні такі дослідження:

1. фізикальний огляд, що включає пальпацію, перкусію і аускультацію;
2. УЗД;
3. мультиспіральна комп’ютерна томографія;
4. рентгенографія в 3 проекціях;
5. іригоскопія.

На рентгенограмі визначаються роздуті петлі кишечника і рівень рідини. Найбільш інформативні УЗД і томографія. Вони дозволяють виявити скупчення газів, розтягнення петель кишечника і ознаки застою калових мас. При цьому обструкція відсутня. Це важлива відмінність парезу від механічної непрохідності.

Велике значення в постановці діагнозу мають результати опитування та огляду хворого. Вказівка на недавно проведену операцію є приводом для того щоб запідозрити парез. Потрібна консультація хірурга і гастроентеролога. Диференціальна діагностика проводиться з паразитарними захворюваннями (аскаридоз) і механічною непрохідністю кишечника.

Консервативні методи лікування

Для боротьби з післяопераційним парезом кишечника застосовуються різні методи. У гострий період потрібна госпіталізація в хірургічне відділення. Лікування включає наступні аспекти:

• виведення утворилися газів;
• тимчасова відмова від їжі;
• усунення основної причини парезу;
• нормалізація водно-електролітного стану;
• поліпшення метаболізму;
• стимуляція перистальтики;
• обмеження фізичного навантаження;
• застосування лікарських препаратів (прозерин);
• інфузійна терапія.

Нерідко проводиться декомпресія за допомогою ендоскопа. Перша допомога хворому полягає в позбавленні від надлишків газу, так як вони шкідливі для організму. Найбільш часто вживаний спосіб – введення в пряму кишку спеціальної трубки. Через неї будуть виводитися гази. При розвитку зневоднення показана масивна інфузійна терапія.

З лікарських препаратів найбільш часто використовуються Прозерін і Атропін. Останній показаний при зниженні частоти серцевих скорочень. Консервативне лікування парезу кишечника передбачає використання розчину прозерину. Ліки не застосовується в разі перфорації, брадикардії і ішемії. Препарат не підходить для лікування вагітних.

При відсутності ефекту від консервативного лікування, збільшення діаметра товстої кишки і парезе тривалістю понад 3 днів проводиться декомпресія. Вона передбачає введення товстого зонда або колоноскопа з подальшим дренуванням. За суворими показаннями проводиться цекостоми. Дана процедура передбачає накладення свища на сліпу кишку. Вона проводиться при високому ризику розвитку ускладнень.

Радикальне лікування і профілактика

Цекостоми – процедура, яка проводиться досить рідко, проте при певних обставинах обійтися без неї неможливо. У важких випадках організовується відкрита операція на кишечнику. Найбільш ефективні такі види хірургічного втручання, як резекція і цекостоми.

Застосований метод колоноскопії з дренуванням допомагає більшості хворих, тому радикальне лікування проводиться рідко. Прогноз для здоров’я визначається наступними факторами:

1. терміни надання медичної допомоги;
2. своєчасність звернення пацієнта до лікаря;
3. вік людини;
4. наявність ускладнень.

У разі перфорації стінки товстої кишки в 40% випадків спостерігається летальний результат. Навіть після повного лікування в майбутньому можливе повторне розвиток парезу. Рецидиви спостерігаються переважно у літніх і ослаблених людей. Специфічна профілактика парезу відсутня. Щоб знизити йязикурність розвитку цієї патології, потрібно дотримуватися наступні заходи:

• більше рухатися;
• повноцінно харчуватися;
• збагатити раціон клітковиною і пектином;
• своєчасно лікувати хронічні і гострі захворювання кишечника;
• віддавати перевагу лапароскопічним операціям;
• попереджати отруєння і травми головного і спинного мозку;
• лікувати наявну патологію серця і легенів.

Найчастіше парез розвивається в післяопераційному періоді після відкритих, порожнинних втручань. Останнім часом все частіше проводиться ендоскопічне лікування. Воно більш безпечно і рідше призводить до парезу.