Ізонікотиновоїкислоти, що міститься в якості основного діючого компоненту в препараті Ізоніазид, дозволяє успішно використовувати лікарський засіб в протитуберкульозної терапії. Дозування і схема прийому призначаються пацієнтам виключно в індивідуальному порядку, а застосування медикаментозного засобу при відсутності показань неприпустимо, тому що загрожує небезпечними наслідками.

Характеристика лікарського засобу

Ізоніазид виявляє високу фармакологічну дію по відношенню до збудника туберкульозу, в зв’язку з чим відноситься до препаратів першого ряду в протитуберкульозної терапіі.На збудників інших інфекційних процесів медикамент ніякого впливу не робить, обмежуючись мікобактеріями туберкульозу, а також активно розмножуються паличками Коха.

Вартість медикаментозного засобу піддається державному регулюванню, так як Ізоніазид включено до переліку життєво необхідних і найважливіших препаратов.Лекарство випускається в трьох фармакологічних формах:

• таблетках і порошках (дозування по сто, двісті або триста мг);
• розчинах для ін’єкцій по п’ять мл в одній капсулі;
• сиропі, що містить сто мг активної речовини в п’яти мл.

Лікарський засіб має декілька аналогів (в основі препаратів один і той же активна речовина). Серед подібних ліків можна перерахувати Тубазид, Ріміцід, Нідразід.

Показання до застосування препарату

Показанням до застосування Ізоніазиду є туберкульоз у всіх формах і локалізаціях запального процесу. Найбільшу ефективність препарат проявляє в терапії гострого, свіжого туберкульозного процесу. Ізоніазид, як правило, є не самостійним препаратом, а входить до складу комплексного лікування, тому що при тривалому монопріеме може викликати резистентність – стійкість організму до дії активного компонента. Медикаментозний засіб може поєднуватися з іншими протитуберкульозними препаратами, а також антибіотиками і синтетичними антибактеріальними ліками.

Крім того, Ізоніазид призначається з метою профілактики туберкульозу у наступних груп пацієнтів:

• особам будь-якого віку, часто контактують з пацієнтами з туберкульозом;
• дітям і підліткам, які мають контакт з туберкульозом в рамках освітнього закладу, квартирної обстановки, сімейних зв’язків;
• дорослим і підліткам при виникненні позитивної реакції на пробу Манту;
• при інфікуванні (первинному) туберкульозом дітей та підлітків;
• ВІЛ-позитивним пацієнтам при зниженні імунного захисту організму;
• хворим з діагнозом цукровий діабет або з важкими захворюваннями інфекційної природи в анамнезі;
• особам, які отримують певні лікарські препарати: засоби штучного пригнічення імунітету, синтетичні гормони кори надниркових залоз;
• хворим деякими психічними захворюваннями, наркоманією та алкогольною залежністю, виразкову хворобу (у виняткових випадках);
• тваринникам, які мають в господарстві інфікований туберкульозом худоба.

Профілактично Ізоніазид призначається тільки після повного виключення активного туберкульозу в ході рентгена та консультації лікаря, що займається діагностикою, лікуванням і профілактикою розвитку туберкульозу – фтизіатра.

Протипоказання до застосування Ізоніазиду

Перелік протипоказань до терапії ізоніазидом включає в себе індивідуальну непереносимість компонентів препарату, а також ряд захворювань і патологій:

• судоми, епілептичні припадки;
• поліомієліт в історії хвороби пацієнта;
• атеросклероз, ішемія та інші серйозні порушення серцевої діяльності;
• гіпертонія другий-третього ступенів;
• захворювання ЦНС, деякі психічні розлади;
• цироз печінки і недостатність печінки і нирок;
• недостатність функціональної здатності щитовидної залози;
• псоріаз і екзема в стадії загострення;
• бронхіальна астма, легенево-серцева недостатність.

Пацієнтам з флебитом протипоказано внутрішньовенне введення препарату, а захворювання серцево-судинної або дихальної системи обмежують дозування Ізоніазиду до 10 мг на один кілограм ваги пацієнта. В іншому випадку може виникнути передозування, гостра інтоксикація, в зв’язку з чим буде потрібно антидот.

Дія препарату на організм

Механізм дії препарату до кінця не вивчений. Однак відомо, що поряд з позитивним впливом в протитуберкульозної терапії, яке проявляється в придушенні процесу синтезування міколієвих кислот, що входять до складу мікобактерії – збудника туберкульозу, Ізоніазид відрізняється широким переліком побічних ефектів і протипоказань, а передозування викликає важке отруєння. При монопріеме кошти, як вже згадувалося, виникає стійкість до впливу компонента препарату, а засіб саме по собі має ще й гепатотоксическим дією, тобто здатне викликати структурні порушення в печінці.

Побічні дії препарату Ізоніазид

У перелік побічних ефектів лікарського препарату входять такі стани:

• з боку серця і судин: дискомфорт в області серця, прискорене серцебиття, підвищення показників артеріального тиску, активізація ішемічних процесів;
• з боку центральної нервової системи: параліч кінцівок, часта зміна настрою, дратівливість, головні болі, провали в пам’яті, почастішання епілептичних нападів у хворих на епілепсію;
• з боку травної системи: нудота і періодична блювота, болі в животі, токсичний гепатит печінки;
• з боку сечостатевої системи рясні менструації у жінок, розростання грудних залоз у пацієнтів чоловічої статі, виражений передменструальний синдром;
• прояви алергії: шкірні висипання і підвищення числа еозинофілів в лабораторних аналізах крові.

Побічні дії Ізоніазиду попереджаються призначенням пацієнтам вітамінів групи В, глутамінової кислоти і гепатопротекторів. Небажані реакції, як правило, припиняються при зниженні дозування препарату або скасування.

симптоми отруєння

Отруєння Ізоніаздом розвивається при передозуванні препарату і характеризується рядом небезпечних симптомів. Ознаки гострої інтоксикації проявляються вже через півгодини після прийому дози, що перевищує допустиму, хронічне отруєння розвивається при тривалому прийомі лікарського засобу (особливо в якості єдиного протитуберкульозного препарату в активній стадії захворювання).

Симптомами передозування і подальшої гострої інтоксикації ізоніазидом є такі стани:

• епілептичні припадки, що не піддаються традиційній терапії;
• зміщення кислотно-лужного балансу в бік збільшення кислотності;
• кома.

Ранні ознаки гострого отруєння включають в себе нудоту і блювоту, незв’язність язика, прискорене серцебиття, знижений артеріальний тиск, підвищений вміст глюкози в крові, виявлення в сечі кетонових тіл.

Характерними ознаками хронічного отруєння виступають некроз гепатоцитів, гепатити, запалення зорового нерва, яке супроводжується порушенням зору, слабкість в м’язах і порушення чутливості кінцівок.

Відео по темі:

Терапія інтоксикації ізоніазидом

При гострому отруєнні слід стабілізувати всі життєві функції потерпілого, купірувати епілептичні припадки і забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Для видалення надлишків лікарського засобу з шлунково-кишкового тракту призначають сорбенти (активоване вугілля або інші препарати), також показана процедура промивання шлунка. Порушення кислотно-лужного балансу вимагає ін’єкційного введення бікарбонату натрію.

Неврологічні ознаки інтоксикації купіруються пиридоксином (вітамін В6 – найефективніший антидот): препарат сприяє виведенню потерпілого з коми і усуває судоми. У деяких випадках додатково призначаються бензодіазепіни, які посилюють дію піридоксину.

При хронічному отруєнні ізоніазидом введення піридоксину і подібних препаратів малоефективно. По-перше, необхідно відмінити прийом лікарського засобу. По-друге, до хворих застосовується постійний контроль функцій печінки для виявлення можливих порушень і своєчасного їх усунення. З метою профілактики патологічних змін в дистальних частинах кінцівок і пов’язаних з цим процесом порушенням чутливості і паралічами використовується специфічний антидот піридоксин в мінімальному дозуванні (50 мг на добу).

У деяких випадках пацієнту може бути показаний гемодіаліз – внепочечное очищення крові, однак на практиці процедура проводиться дуже рідко. Симптоми інтоксикації (як гострої, так і хронічної) успішно купіруються традиційними способами.