Одним з найбільш серйозних інфекційних захворювань, що вражають печінку, називають гепатит С. РНК-вірус, який є збудником захворювання, був відкритий тільки в 1989 році, тому в його вивченні ще дуже багато нерозгаданого. Залежно від структури РНК виділяються кілька генотипів гепатиту С, за різними даними – від шести до одинадцяти. У свою чергу, генотипи діляться на підгрупи (квазівидів), які мають здатність дуже швидко мутувати, змінюючи свою структуру. Саме ця здатність РНК-вірусу і робить його найбільш підступним, тому що організм не встигає розпізнавати нові шкідливі клітини і боротися з ними.
Як тільки один квазівидів знищується, йому на зміну тут же приходить новий, який володіє більш високою стійкістю до захисної силі організму і проведеної терапії. Тому відсоток хворих, у яких гепатит С набуває хронічної форми, дуже великий. Визначити тип вірусу – перший крок, що передує призначенням лікування. Найбільш поширеним в країнах СНД є генотип 1 (конкретно – 1b), який складніше піддається лікуванню. Всього виділяють три підгрупи генотипу 1 – 1a, 1b і 1с.
Як відбувається передача захворювання?
Незалежно від того, який генотип вірусу знаходиться в організмі людини, потрапив він туди одним з наступних шляхів:
- через голку або інший нестерильний інструмент;
- переливання крові і її компонентів;
- статевий шлях;
- вертикальний шлях від матері свого малюка під час пологів.
Перебіг захворювання по типу 1 і його симптоми
Можна виділити кілька етапів, по якому проходить гепатит С, спровокований генотипом 1:
1. Гостра інфекційна фаза. Початковий етап, який характеризується запаленням тканини печінки під дією вірусу. Даний етап може проявлятися як вираженими симптомами, так і змазаними ознаками захворювання, які обмежуються астеновегетативним синдромом. Цей період може тривати до півроку і в 30% випадків закінчується одужанням. Однак в більшості випадків все-таки переходить в хронічну стадію.
2. Носійство. На даному етапі вірус гепатиту С знаходиться в організмі людини (вірусоносія), однак симптоми захворювання не проявляються і інфікування не відбувається. У той же час вирусоноситель здатний передати вірус і інфікувати оточуючих, а в разі, якщо вірус почне активну діяльність, то і сам піддатися його впливу. На даному етапі можливий процес самолікування, якщо вірус «добровільно» покине організм. Етап носійства може тривати від шести місяців до декількох років.
3. Латентна фаза. Цей етап також характеризується відсутністю будь-яких симптомів, що вказують на наявність гепатиту С. Однак вірус активно діє всередині організму, руйнуючи клітини печінки. На даному етапі можливі позапечінковіпрояви, що характеризуються важким перебігом.
4. Клінічна фаза. Це етап самого розпалу впливу генотипу 1 на організм людини. Він настає через кілька місяців, а іноді і кілька років з моменту інфікування. Залежно від цієї тривалості можна робити прогнози про ефективність лікування і можливості одужання.
На останньому етапі захворювання проявляються симптоми, характерні для гепатиту С, що протікає з генотипом 1:
- слабкість;
- підвищена стомлюваність;
- підвищення температури, яке триває протягом тривалого періоду;
- відсутність апетиту, нудота, блювота, що призводять згодом до виснаження організму.
Під впливом вірусу збільшується печінка і селезінка, можливо прояв жовтяничного синдрому і свербіння.
При гепатиті С, викликаному генотипом 1, можливі позапечінковіпрояви захворювання.
Визначення генотипу і лікування
Визначити генотип гепатиту С – першорядне завдання при виявленні цього захворювання. Матеріалом, який використовується для проведення досліджень, є венозна кров. Аналіз здається натщесерце. В першу чергу проводиться біохімічний аналіз крові для визначення показників ферментів печінки і білка.
Також проводять імуноферментний аналіз, який допомагає виявити антитіла – маркери інфекції. Виявлення РНК-вірусу гепатиту С проводиться методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Для визначення генотипу береться фрагмент виявленого РНК-вірусу, властивий конкретному генотипу. Визначити тип вірусу гепатиту С важливо для того, щоб підібрати лікування. Найскладніше протікає захворювання з генотипом 1b.
До 2011 року лікування гепатиту С рекомендувалося проводити за певною схемою. Всім пацієнтам призначається однакова (вступна) терапія: Пегінтерферон альфа-2а (PegIFN) і Рибавирин (RBV), доза якого розраховується по масі хворого. Така терапія триває 4 тижні. Подальше лікування йде по одному з трьох режимів:
1. Потрійна терапія (боцепревір [BOC], PegIFN і RBV) протягом 24 тижнів. Якщо в період з 8 по 24 тиждень рівень РНК HCV не визначається, то після закінчення потрійної терапії на 28 тижні хворий припиняє прийом усіх препаратів – терапія, модифікується в залежності від вираженості відповіді. Якщо ж з 8 по 24 тиждень був визначений рівень РНК HCV, то потрійна терапія триває до 36 тижня, а потім прийом боцепревір припиняється, а стандартне лікування (PegIFN і RBV) триває до 48 тижнів.
2. Потрійна терапія, розписана вище, протягом 44 тижнів.
3. Стандартне лікування (PegIFN і розрахований за масою тіла RBV) протягом 48 тижнів.
Лікування за однією з наведених схем призначається хворим, до яких раніше не застосовувалася терапія з приводу вірусного гепатиту С.
Термін 24 тижнів протягом тривалого часу був контрольної точкою для лікування вірусного гепатиту С. Зарубіжні компанії розробляють і випускають препарати, що дозволяють скоротити контрольний час до 12 тижнів, при цьому збільшивши ефективність лікування.
У Росії зареєстровано новий ключовий препарат, який застосовується для лікування гепатиту С – софосбувір. Схема лікування вірусного гепатиту С за генотипом 1а і 1b із застосуванням даного препарату передбачає прийом 1-2 рази на день.
Курс лікування розрахований на 12 тижнів.
Незалежно від того, який генотип захворювання був виявлений, хворому призначається дієта № 5 з відязика від алкоголю.
Шанси на одужання
Прогноз для хворих на гепатит С, у яких виявлений генотип 1, залежить від деяких факторів:
- віку;
- етнічної групи, до якої належить пацієнт;
- стану здоров’я та наявності супутніх захворювань;
- реакції організму на проведене лікування.
Знати тип вірусу, з яким зіткнувся організм, важливо, так як від цього залежить лікування. Генотип 1 (особливо 1b) піддається лікуванню складніше інших і, на жаль, саме цей тип найчастіше зустрічається в практиці наших лікарів. Проте, хоча повністю вивести вірус з організму не вийде, медики вважають здоровими пацієнтів, у яких не розвинувся цироз печінки, рівень АЛТ в межах норми і через рік після лікування результат ПЛР негативний.
